05 грудня 1994 року Україна підписала Будапештський меморандум, відмовившись від ядерного озброєння, успадкованого від СРСР. Натомість держави-гаранти – США, Велика Британія, російська федерація, а також Китай і Франція (в менших обсягах) – зобов’язалися поважати суверенітет і територіальну цілісність України, утримуватися від застосування сили й економічного тиску. Україна виконала свої зобов’язання, знищивши понад 2000 ядерних боєприпасів до 1996 року.

Однак ці гарантії виявилися декларативними. росія, як перший гарант, порушила меморандум, окупувавши Крим у 2014 році й розпочавши війну. Положення меморандуму не містять дієвих механізмів впливу на порушника: ООН обмежується деклараціями, а росія блокує рішення Радбезу, маючи право вето. Таким чином, зобов'язання держав-гарантів залишилися формальністю без реальних наслідків.<\p>

Будапештський меморандум не є міжнародною угодою в повному розумінні, а радше дипломатичним документом із обмеженою юридичною силою. Україна взяла на себе зобов'язання, але не отримала реальних гарантій захисту. Це засвідчило слабкість міжнародного права, зокрема у питаннях колективної безпеки.

Сьогодні виникає потреба в перегляді механізмів гарантій безпеки для України. Повернення до статусу ядерної держави або приєднання до системи колективної оборони, як-от НАТО, можуть стати відповіддю на неспроможність Будапештського меморандуму забезпечити захист. 30 років історії показали, що міжнародні угоди без дієвих санкцій – лише слова.